Ця людина була однією з тих, хто перетворив кінематограф з простої розваги в мистецтво. Кожен кадр його незабутніх творів дихав поезією. Художній дар цієї людини став величезним внеском у світову культуру. Адже його картина "Земля" ще за життя її творця увійшла в двадцятку кращих фільмів тих часів. Проте всі ці успіхи досягалися шляхом неймовірної напруги духовних і фізичних сил. Його вигнали з його рідної Київської кіностудії, а на батьківщину від не зміг повернутися до кінця днів. Усі ці хвилювання не могли безслідно пройти для хворого серцем режисера. Він помер у 62 роки. Цю людину звали Олександр Довженко. Олександр Довженко Олександр Довженко народився 12 вересня 1894 року в Україні в селі Сосниця Чернігівської губернії в сім'ї козачого офіцера. Освіту він здобув у Глухівському вчительському інституті. Коли Олександру сповнилося 17 років він пішов з дому й вступив до учительської семінарії. По закінченню він отримав призначення в одне з училищ м. Житомира. У ті часи в школах та училищах катастрофічно не вистачало вчителів і Довженку доводилося викладати зразу декілька предметів: фізику, географію, історію, столярну справу й навіть гімнастику. Довженко з дитинства захоплювався мистецтвом. Він добре малював, любив книги, писав оповідання. Ще підлітком він часто бував біля Дніпра. Саме ці місця заклали в його душі поетичний погляд на світ, саме тут на високих берегах могутньої ріки режисер заповідає поховати його. Як покидали нас кумири Після революції Довженко взяв сторону більшовиків і став брати активну участь у відновленні мирного життя країни. На початку 20-их він поїде на дипломатичну службу в Німеччину. У нього була давня мрія - отримати художню освіту - і у вільний від служби час він отримує змогу вчитися живопису у Мюнхені й Берліні. Повернувшись на батьківщину, Довженко поселився у Харкові, де отримав роботу ілюстратора в місцевій газеті. Через деякий час його запросили до Одеської кіностудії як сценариста. У червні 26-го з-під його пера виходить перший кіносценарій - комедія "Вася-реформатор". У тому ж році Довженко вперше випробував свої сили як режисера й зняв свою першу короткометражку. Однак цей фільм очікував приголомшливий провал. - Думаю, що він ще не знайшов себе в короткометражних фільмах, і... ті картини, що в нього були, були лише порогом до "Звенигори", де він дійсно знайшов той тип кінематографа, який став його в подальшому, який він у подальшому відпрацьовував. Але це стосується усіх короткометражних досвідів усіх режисерів. Ніхто зразу не стає абсолютним генієм, хоча перші повнометражні картини іноді стають такою візитною карткою. Проте, вже наступна картина молодому режисеру допомогла повністю реабілітуватися в очах керівництва кіностудії. Це була пригодницька кінолента "Сумка дипкур'єра". Робота Довженка отримала дуже схвальні відгуки в пресі. Багато критиків відмічали, що режисер успішно уникнув дешевих штампів бездумного пригодництва. У цій картині Довженко зіграв свою першу й останню роль - після цього він більше не знімався. Після успіху "Сумки дипкур'єра" зняв фільм "Звенигора", який був визнаний видатним не лише на батьківщині, але й далеко за її межами. Під час роботи над цією картиною в життя Довженка ввійшла жінка, яка згодом стала його першою та єдиною дружиною. Це була 26-тирічна актриса Юлія Солнцева відома завдяки ролі Аеліти у фільмі режисера німого кіно Якова Протазанова. Солнцева була талановитою актрисою й однією з перших красунь радянського кінематографа. - Вона була однією з найвродливіших жінок свого часу. Це безперечно. Якщо ви бачили її на екрані, от..., ви в цьому легко переконаєтесь. Вона була однією зі справді дійсно багатообіцяючих актрис. Мало того, що багатообіцяючих, дійсно тих, що зробили велику кар'єру актрис німого кіно, але в подальшому вона перейшла в режисуру, в подальшому вона працювала з Олександром Петровичем, але... Не можна сказати, що її акторська кар'єра - лише чисельні сподівання. Юлія Солнцева - це Юлія Солнцева. Після весілля Солнцева зіграла тільки одну роль у фільмі чоловіка "Земля". Последующие роки вона супроводжувала його в усіх з'йомках, але лише як асистент, а не актриса. Після смерті чоловіка вона продовжила його справу. На початку 30-их років Довженко знімає на Одеській кіностудії свій шедевр "Земля". Це була німа картина, про перші кроки колективізації в Україні, сповнена революціонною романтикою. - Усі найбільші кінематографісти, найбільші режисери в усякому випадку, намагалися відійти з утертої розповідності в метафоричні конструкції, якщо вважати метафору основою поезії, то можна вважати поетичним кінематографом і кінематограф Ейзенштейна та кінематограф Вертова. Уривок фільму С.Ейзенштейна "Іван Грозний", 1945 р. - Окрім цього, у Довженка була інша риса, якої не було ні в того, ні в іншого. Це такий своєрідний пантеїзм, прагнення до органічності, прагнення до того, щоб поетичне почуття витікало з поетичності кадру. І в цьому розумінні, звичайно він плоть від плоті не лише своєї епохи, але й своєї Батьківщини-України, і тому в Укр.. Ну... саме в українському кіно так чи інакше, школа Довженка дала найбільш глибокі паростки. У цьому плані Довженко безумовно один з найяскравіших представників поетичного кіно. Але й вважати його основоположником , я думаю, нема підстави, тому що до цього була тривала історія німого кіно... І в історії німого кіно ми можемо знайти багато фігур які так чи інакше порівняні з ним. - ЇДЕ! - ЇДЕ! - ЇДЕ! Проте в нашій країні реакція громадськості на цей фільм була вкрай суперечливою. В одній зі сцен було показано оголене жіноче тіло. Через це режисера звинуватили в похітливості. Усе це викликало в Довженка шок. Він був дуже пригнічений і, за власним зізнанням, посивів і постарів за декілька днів. "Я навіть хотів померти", - писав він у ті дні. - Василю! Після численних скорочень фільм усе ж вийшов у прокат, але був зустрінутий публікою дуже холодно. А от за кордоном картина була названа геніальною. Тридцять років по тому на Брюсельському кінофестивалі фільм "Земля" увійде в двадцятку кращих фільмів усіх часів та народів. - Список з двадцяти кращих картин постійно змінюється. У той момент, коли в моді умовний кінематограф, кінематограф такий... природної поетичності, чи що. ...То картина повертається назад. У той момент, коли в моді... такий реалізм заземлений... увага до Довженка слабне. Тому я не виключаю, що "Земля" може опинитися на першому... в першому рядку. І навіть "Звенигора" може опинитися на... в першому рядку. Але для цього повинен бути переворот у мізках, переворот у тенденціях поточного кінематографа. У кінці 30-их Довженку посміхнулася удача. Він зняв фільм "Щорс", який приніс йому всенародну славу. Справжній бойовик на тему громадянської війни, який став урівень з "Чапаєвим" і був лідером прокату 1939 року. А через два роки, був удостоєний Сталінської премії. Це була перша урядова нагорода Довженка за ціле десятиліття його роботи в кіно. -Петро! -Га! - Як історико-революційна картина, Щорс, звичайно вписується в ту лінію... повернення історико-революційної теми яка була визначена в 30-ті роки. Разом з тим... це не менше авторська кіно, ніж будь-яке інше. Там, я не знаю, "Свій серед чужих" - авторське кіно Нікіти Михалкова, хоча це історико-революційний фільм. Точно так "Щорс"- абсолютно авторське кіно Олександра Довженка. Й узагалі, він був одним із тих режисерів, які от.. власне індивідуальність яких була настільки сильною, що важко собі уявити, що він, як голівудський ніби майстровитий ремісник, ставив щось... по тому, що йому скаже продюсер. Він працював сам і, недивлячись на те, що продюсер був досить жорский, держава, та все ж завжди добивався свого або терпів поразку, але тоді й фільму не виходило. - Радянська Україна підіймає визвольну вітчизняну війну. Так, Михайлюк, і передай німцям. Передай іще: що Росія й Ленін з нами, що гетьману однаково смерть. - Єсть, смерть! - Так... Отже, наступаємо... - Михайлюк! Ти куди йдеш? - До німців на переговори в Європу йдеш. Застібнися ти, будь ласка. Пам'ятай, коли будеш домовлятися з німцями, оминай офіцерів. Проривайся до солдатських мас, де тільки можеш, і крий, - Єсть! - тільки, будь ласка, без матюків. Проте, тоді в країні мало хто знав, що саме "Щорс" серйозно підірвав здоров'я Довженка. Незадовго до закінчення зйомок у нього стався важкий інфаркт. Він був викликаний не стільки творчими проблемами, скільки політичними. Кінець 30-их був відзначений так званою Єжовщиною - масовими репресіями серед командирів Червоної армії, коли тисяча офіцерів були розстріляні й згинули в таборах. Одним з таких людей став коморг Дубовий, який був консультантом фільму "Щорс". Коли Довженко взнав про ростріл Дубового, у нього стався інфаркт. Усе це не могло в подальшому не вібитися на його здоров'ї. Під час Другої світової, Довженко був військовим коресподентом. У цей момент кіно відійшло для нього на другий план. І лише літом 43-го він разом зі своєю дружиною змонтував з документальних матеріалів фільм "Битва за нашу Радянську Україну". У цій сповненій патріотичного пафосу картині був показаний відступ перших місяців війни, муки людей, що залишилися на захопленій ворогом території. Тоді ж Довженко написав сценарій "Україна в огні", але він був заборонений для постановки в кіно з причини своєї надмірної натуралістичності. Таку правду про війну, яку показував у своїй повісті Довженко, влада сприймати не хотіла. Усе це він бачив власними очима на фронті, вніс у сценарій, та цензура й слухати не хотіла про таке відображення війни. Робота над Україна в огні так і залишилась незавершеною. У лютому 1944 року через сценарій "Україна в огні" над Довженком згустилися хмари. У пресі з'явилися розгромні статті. Після цього в Києві відбувся пленум Союзу радянських письменників України, на якому було вирішено вигнати режисера з Київської кіностудії. - Але, звичайно, він дав деяку основу кінематографу, який в подальшому пустив не паростки, а коріння. І в цьому розумінні, він, звичайно, спирався на традиції української культури та вкорінив їх на Київській студії. Зі щоденника О.Довженка, 1945 р. "Сьогодні річниця моєї смерті. 31 січня 1944 року мене привезли в Кремль. Там мене порубали на шмаття, і скривавлені частини моєї душі були розкидані для ганьби й наруги на усіх збіговиськах. Усе, що було зле, недобре, мстиве, все розчавлювало й поносило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тяжкості неправди й зла. Я народився й жив для добра й любові. Мене вбила ненавість великих якраз у момент їх малості." Режисер переїхав до Москви. До 51 року він практично нічого не знімав. У ці роки він викладав. Потім йому дозволили повернутися в режисуру й зняти фільм "Прощавай, Америко", проте, коли робота вже наближалася до кінця, високе керівництво розпорядилося фільм закрити. Довженко взнав про це в останню чергу, він змімав останнній епізод, коли в павільйоні раптом вимкнули світло. І тільки після цього режисерові повідомили, що роботи за його картиною згорнуті. Довженко зляг із серцевим нападом. А коли видужав, узявся писати новий сценарій - "Поему про море". Та зняти цю картину режисерові вже не судилося. - Але річ у тім, що в Олександра Петровича були складнощі на початку 50-их років, як у багатьох інших. Він зробив "Поему про море", яка була його своєрідним творчим заповітом і залишив не лише сценарій, але й численні записи й плани того, що мала бути його остання картина. І Юлія Солцева, треба віддати їй належне, досить точно дотримувалася його замислу. Вона не поривалася показати себе в цій картині, вона прагнула віддати належне Олександрові Петровичу. Коли літом 1956 року почалися підготовчі роботи за фільмом, Довженко був уже виснажений кількома серцевими нападами й постійними гіпертонічними кризами. У ті дні режисер записав у своєму щоденникові такі рядки: "Як тяжко болить серце. День і ніч, безперервно, невблаганно, важке, ніби в ньому сто пудів. Болять руки й такий біль у грудях і я так знесилений... Не те що ходити, сидіти вже важко, навіть лежати." Та все ж Довженко береться за роботу над фільмом. Йому здається, що в роботі хвороба відступить, втихне, як це було неодноразово до цього. Але режисер помилився... Цього разу його запис сил уже було вичерпано. І дуже символічно, що смерть наздогнала Довженка напередодні першого зйомочного дня, коли в павільйоні "Мосфільму" все вже було готове до роботи. У ніч на 25 листопада 1956 року серце режисера зупинилося. І коли знімальна група вранці наступного дня прийшла до студії, там їх зустрів портрет Довженка в траурній рамці. Стосовно Олександра Довженка не раз здійснювалися несправедливості за життя. Те ж саме сталося й після його смерті. - Це були 50-ті роки, був період достатньо складний. Рубіж 50-их - 60-их років, тому хто там конкретно був керівником партійної організації української в той час сказати важко. Чисто в художньому розумінні, вплив Довженка був надто сильним в Україні, щоб можна було дозволити його праху повернутися на Батьківщину. Я думаю, що зараз якщо запропонувати українцям перепоховати Довженка, вони з радістю схопляться за це, тому що зараз вся їх ніби політика будується на тому, що Довженко належить їм цілком у той час, коли Параджанов лише частково. Вигнання з України стало для режисера тяжким ударом, він не мислив життя без своєї Батьківщини. Проте останні роки він провів далеко від неї. І його останнє бажання бути похованим на берегу Дніпра також не було виконане. Досі. Як покидали нас кумири Олександр Довженко 1894-1956 Ідея телеверсії: Віталій Добрусін За книгою Федора Раззакова "Как уходили кумиры" Видавництво "Эксмо" Дякуємо Ірині Пороховщиковій та Волетті Степанян Використані фрагменти фільмів "Земля", "Щорс" Автори: Наталя Завозненко, Тетяна Павликова, Марина Селіванова, Катерина Кудрявцева, Ольга Медведєва, Анна Овчинникова Шеф-редактор: Ольга Копцева Редактор: Олена Щетиніна Режисер-постановник: Михайло Роговой Режисери: Дмитро Кужаров, Олександр Шляхтін Звукорежисер: Ольга Семякіна Оператор: Алан Касоєв Водій: Дмитро Іванов Голос: Влад Вєтров Директор: Олександр Горевич Продюсер: Віктор Григоренко "Інфотон" за замовленням ДТВ (c) 2005